Навроцький замість Дуди. Як зміниться Польща після президентських виборів

Третя перемога Ярослава Качинського

Перемога Кароля Навроцького означає фактично перемогу лідера партії "Право і справедливість" (ПіС) Ярослава Качинського. І це вже третя його перемога поспіль.

Вперше він переміг у травні 2015 року, коли президентом Польщі був обраний висуванець ПіС Анджей Дуда; вдруге — в липні 2020 року, коли на посаду президента знову був обраний Дуда. У конституції Польщі записано, що "президент Республіки обирається на п'ятирічний термін повноважень і повторно може бути обраний тільки один раз". Новим кандидатом Ярослава Качинського став безпартійний голова Інституту національної пам'яті Кароль Навроцький. І він також виграв вибори.

Те, що лідер ПіС зробив ставку на безпартійного діяча, було ретельно прорахованою передвиборною політтехнологією. У червні минулого року Качинський призначив у ПіС спеціальну групу для відповіді на запитання, хто має найкращі шанси у президентських перегонах. У серпні у ПіС було сформовано команду для відбору кандидата у президенти, яку очолив сам Качинський. Партія також замовляла численні дослідження з метою оцінки потенційних кандидатів — спочатку їх було з десяток. Потім список скоротився до трьох: голова Інституту національної пам'яті Кароль Навроцький, колишній міністр освіти Пшемислав Чарнек та депутат Європарламенту, колишній кандидат на посаду мера Варшави Тобіаш Бохенський. На фінішній прямій за номінацію боролися Навроцький та Чарнек. Зрештою Качинський зупинився на кандидатурі Навроцького.

Цікаво, як він пояснив мотиви, якими керувалася його партія, коли вирішила, як він висловився, висунути на президентських виборах Навроцького, "безпартійного та незалежного" кандидата, якого чимало діячів ПіС не знають близько. Глава ПіС сказав, що рішення було зумовлене як особистими якостями Навроцького, так і його життєвим шляхом, але насамперед на це рішення вплинула конкретна ситуація, в якій зараз перебуває країна. За його словами, цей стан можна охарактеризувати як "внутрішню війну, польсько-польську війну". "Я хочу, щоб це було зрозуміло — ми не хочемо цієї війни", — заявив Качинський і наголосив, що поляки теж її не хочуть.

"Тому потрібна людина, яка заслуговує на довіру, незалежно від політичної формації, яка матиме волю і здатність закінчити цю війну не в ім'я інтересів однієї із сторін, а в ім'я інтересів Польщі", — сказав лідер ПіС.

Ці пафосні слова теж були лише передвиборною політтехнологією. Перемога Навроцького не зшила країну, а поглибила її розкол.

Реванш консервативного популізму

Президентські вибори у Польщі славляться своєю непередбачуваністю. Традиційно до другого туру виходять кандидати від ПіС та "Громадянської платформи" (ГП), і аж до дня голосування не ясно, хто з них переможе. У липні 2010 року Броніслав Коморовський (ГП) подолав Ярослава Качинського (ПіС) з рахунком 53% проти 47%. Саме після того програшу Качинський прагматично вирішив більше не балотуватися самому, а підбирати кандидата, який має максимальні шанси на успіх. У травні 2015 року Дуда (ПіС) переміг Коморовського з рахунком 51,55% проти 48,45%. Новим кандидатом від ГП став мер Варшави Рафал Тшасковський. У липні 2020 року Дуда переміг його з рахунком 51% проти 49%. На нинішні вибори ГП знову висунула Тшасковського. Навроцький переміг його з рахунком 50,89% проти 49,11%. Як бачимо, з кожними виборами розрив між двома головними конкурентами дедалі скорочується.

З погляду співвідношення сил між ПіС та ГП, ці вибори взагалі нічого не змінили. Просто старий президент від Качинського Дуда передасть своє крісло новому президентові від Качинського Навроцькому. Проте зміни є, причому суттєві, якщо дивитися на динаміку суспільних настроїв.

Вісім років поспіль, з листопада 2015 по грудень 2023 року, ПіС користувалася нероздільною владою, тобто мала одночасно пости президента і прем'єр-міністра. Проте парламентські вибори у жовтні 2023 року принесли їй неприємний сюрприз. Хоча ПіС посіла перше місце (35,4%), але правлячу коаліцію сформували чотири інші партії: ГП (30,7%), "Польща 2050" і Польська селянська партія (їхній блок набрав 14,4%), "Нові ліві" (8,6%). Посаду прем'єр-міністра отримав лідер ГП Дональд Туск. Тому президентські вибори стали для ПіС "матчем-реваншем". І вона цей матч виграла.

Як зазначає Associated Press, це голосування сигналізує про відродження правого популізму у самому серці Європи. Перемога Навроцького підкреслює незмінну привабливість націоналістичної риторики серед приблизно половини країни та її глибокі соціальні розбіжності. 42-річний історик, який не мав політичного досвіду, побудував свою кампанію на патріотичних темах, традиційних католицьких цінностях та клятві захищати суверенітет Польщі від ЄС та більших європейських країн, таких як Німеччина. Його перемога також відображає привабливість правого націоналізму по всій Європі, де стурбованість міграцією, ослабленням національного суверенітету та розмиванням культурної ідентичності призвела до зростання підтримки правих партій — навіть вкрай правих останнім часом.

У першому турі голосування в Польщі чималу підтримку отримали вкрай праві кандидати, що підкреслило привабливість націоналістичних і консервативних поглядів. Їхній електорат підтримав Навроцького, що й забезпечило йому перемогу. Щоправда, зараз це була перемога з ледь помітною перевагою, але за два роки вкрай праві можуть ще більше посилитися.

Про реальність цих перспектив свідчать цифри. На парламентських виборах 2023 року ультраправа Конфедерація свободи та незалежності отримала п'яте місце (7,2%) та найменшу фракцію в Сеймі. Конфедерація — це блок, куди входять кілька партій. У 2025 році дві з цих партій висунули власних кандидатів на президентських виборах, і вони посіли третє та четверте місця: Славомір Менцен набрав 14,81%, Гжегож Браун – 6,34%. Соціологи кажуть, що Конфедерація вже рік як перебуває на третій позиції за популярністю. Наприклад, опитування IBRiS/Onet тиждень тому дало 33,4% ГП (точніше, Громадянській коаліції на основі ГП), 32,2% ПіС та 17,1% Конфедерації. Якщо скласти дві останні цифри, отримаємо 49,3%, і це означає, що якби парламентські вибори відбулися зараз, то ПіС і Конфедерація змогли б сформувати правлячу коаліцію. І це означало б різке погіршення відносин Польщі з Євросоюзом та Україною.

Українофобські зобов'язання

Навроцький сам, м'яко кажучи, не любить Україну, а Конфедерація — це взагалі шалені українофоби. Хоча Навроцький висловив підтримку захисту України від російської агресії, він не підтримує членство України в НАТО і ставить під сумнів довгострокові витрати на допомогу Україні, особливо підтримку біженців. Після першого туру Менцен, який посів третє місце, склав декларацію із восьми пунктів та пообіцяв підтримку Конфедерації тому з двох провідних кандидатів, хто її підпише. Тшасковський відмовився, а Навроцький погодився. Четвертий та п'ятий пункти документа обіцяють: "Я не дозволю відправляти польських солдатів на територію України. Я не підпишу акта про ратифікацію вступу України до НАТО".

Підписуючи декларацію, Навроцький наголосив, що у разі перемоги він не дозволить відправляти в Україну польських солдатів, але "відправить польських підприємців, коли Україна відновлюватиметься". На питання про те, чи має Україна вступати до НАТО, він сказав, що обговорення цієї теми "цілком безглуздо"; на його думку, вступ України до НАТО означатиме, що "весь Північноатлантичний альянс перебуває у стані війни з Російською Федерацією". Водночас він визнав, що в його "ідеальному світі" Україна є частиною західної цивілізації.

Менцен уже нагадав Навроцькому його антиукраїнські обіцянки. "Вам вдалося переконати моїх виборців дуже конкретною декларацією, підписаною у мене в Торуні, — заявив він у своєму X-акаунті. — Ці люди хотіли змін, вони хотіли, щоб щось нарешті змінилося в Польщі. Вони очікують, що цього разу все буде інакше, що цього разу хтось справді зупинить запровадження нових податків, не допустить подальших обмежень готівки, не допустить обмежень свободи слова та не поставить інтереси України на один рівень із нашими".

Однак не слід думати про Навроцького гірше, ніж він є. Так, він не любить Україну, але ще більше не любить Росію. У базі даних МВС РФ містяться імена чотирьох громадян Польщі, у тому числі директора Інституту національної пам'яті Кароля Навроцького — як припускає Mediazona, у зв'язку з демонтажем пам'яток радянським солдатам у Польщі. Тож можна сподіватися, що новий президент Польщі принаймні не підіграватиме Путіну і не продасть Україну за дружбу з Кремлем.

Смуга турбулентності

Польське видання Onet зазначає, що табір Туска перебуває у шоці. На думку Onet, правлячій коаліції "залишиться в основному адміністративна функція до наступних парламентських виборів, які заплановані на осінь 2027 року, це будуть два з половиною роки животіння, які цей табір може не пережити".

"Поляки показали Дональду Туску і уряду червону картку. Або уряд співпрацюватиме з Навроцьким, або цьому уряду просто прийде кінець, — заявив голова виборчого штабу Навроцького Павло Шефернакер. — Ефективне управління Польщею неможливе без співпраці з президентом. Протягом останнього року люди, які зараз перебувають при владі, були переконані, що оскільки президент Анджей Дуда завершує свій термін, президента можна ігнорувати. Наразі вони не зможуть ігнорувати президента. Їм доведеться спільно управляти у такому співіснуванні, і якщо цього не станеться, я переконаний, що це буде кінець цього уряду".

Нового главу держави приведуть до присяги 6 серпня 2025 року. Але смуга турбулентності у Польщі починається прямо зараз. Як мінімум відбудуться зміни в уряді. Ймовірно, що правляча коаліція захоче призначити нового прем'єра замість Туска. Та й сама коаліція може розвалитися. У такому разі можливі дострокові вибори чи створення нової більшості.