Шпилька Буллок і журавлинний сік Ді Капріо. Як працює магія кіно-дуетів

Так, бойовик "Швидкість" глядач побачив 1994-го, і з того часу Кіану Рівз і Сандра Буллок взагалі вже знімалися разом. Але зірки в середині дев'яностих зійшлися настільки дивним і вдалим чином, що згадка саме про цей фільм призводить до підвищеної збудженості тих, хто цікавиться кіно – і кар'єрами Кіану й Сандри.

Що було такого особливого в цьому бойовику, знятому режисером Яном де Бонтом — людиною, яка відтоді взагалі не представила публіці нічого видатного? Справді – чому серед багатьох інших фільмів, які свого часу виглядали кабельними каналами або бралися напрокат у відеосалоні, саме "Швидкість" удостоїлася честі перейти в розряд особливо дорогих серцю?

Можливо, справа у вкрай вдалому сценарії? Що ж, справді — всю суть того, що відбувається на екрані, міг пояснити будь-хто, буквально в кількох словах, і навіть убогий опис звучав би справді інтригуючим чином. Є злісний терорист-вимагач (у виконанні великого Денніса Хоппера, і зізнаємося, це не найкраща роль актора і режисера, що зняв класичний роуд-муві "Безпечний їздок"), є звичайний міський автобус, який вибухне, якщо спідометр буде показувати менше 50 миль на годину Буллок, які намагаються контролювати ситуацію.

Звучить сухо, сам фільм та його сценарій теж не залишав ніякого вільного простору для Рівза та Буллок, які грають поліцейського Джека Тревена та пасажирку автобуса Енні Портер відповідно – глядачеві, за ідеєю, залишалося спостерігати лише за виконанням своїх функцій людей, які виживають і намагаються бути стійкими та спритними.

Але раптом у звичайну течію кіноплівки втручається диво — і швидше за все, цим дивом може називатися звичайна шпилька у волоссі героїні Сандри Буллок. Так-так, найімовірніше, саме завдяки цьому предмету в акторки вийшло стати не просто гвинтиком у махині цілком стандартно знятого бойовика — а ще й тією самою героїнею на ім'я Енні з екрану. Дівчиною не просто товариською і чарівною в найбільш невідповідній для цього ситуації, а ще й здатною закохати в себе глядача — навіть у ті моменти, коли вона просто намагається впоратися з керуванням злощасного автобуса.

Кіану Рівзу не залишалося нічого, крім як піддатися цьому такому буденному, але від того ще більш дієвій чарівності героїні Буллок — і його персонаж, який за всіма вже сформованими канонами екшн-бойовика, повинен був зберігати трафаретні героїчні риси, раптом ставав таким зрозумілим і простим своїм.

Для Буллок саме роль у "Швидкості" стала знаковою та проривною – після виходу на екран цієї картини вона стала знаменитою. Ну а щодо Рівза, то "Швидкість" стала тією подією особливої важливості в кар'єрі канадського актора, наслідки якого не змусили на себе довго чекати — Кіану став всенародно любимо всюди, де є не лише кінотеатри, а й звичайний телевізор.

До "Швидкості" Рівз встиг знятися і в чудовій драмі "Мій особистий штат Айдахо" (у дуеті з Рівером Феніксом, покійному старшому братові Хоакіна Фенікса), і в хітовому "вампірському" фільмі у самого Френка Форда Копполи Бонта Кіану став тим, кого називають "улюбленцем публіки". Цього б не трапилося без тієї самої "хімії", що виникла на знімальному майданчику між Рівзом та його партнеркою, дівчиною із шпилькою у волоссі Сандрою Буллок.

Кіану та Сандра ще раз знялися разом вже у новому столітті – у мелодрамі "Дім біля озера". У їхніх героях, що заплуталися у складних пастках часу, була маса всього того, що глядач не отримав у "Швидкості" — осмисленої симпатії один до одного, готової ось-ось розгорітися кохання, взагалі всього спектру неймовірних емоцій, яким може похвалитися драма з елементами фантастики. І що? Тоді, у 2006-му Кіану та Сандра все ще залишалися для публіки героями зі "Швидкості" — і саме вони, які волають від жаху в тому самому автобусі, все ще були на першому місці в такому непередбачуваному рейтингу симпатій глядачів.

Поки що творці не визначилися навіть із назвою майбутнього спільного фільму Рівза та Буллок – згадується лише жанр "романтичного трилера". Але відомо, що сценарій написав Ноа Оппенхайм – відомий з байопіку "Джекі" та нещодавнього серіалу "Нульовий день" з Робертом де Ніро.

Ді Капріо та Уінслетт – після "Титаніка"

Тема екранних дуетів – привід згадати про Леонардо Ді Капріо, давнього загального улюбленця. Загалом? Ну так, зараз, у двадцятих роках двадцять першого століття, у чоловічого населення планети вже дещо стерлися з пам'яті постери з підліткових журналів на стінах спалень однокласниць — із зображенням юного миловидного Лео. Ті самі постери, які так діяли на нерви – як і сам герой Ді Капріо в епічному "Титаніку" Джеймса Кемерона. Лео був надто милий у ролі Джека Доусона, героя-коханця, волоцюги та художника, якому вдалося закохати в себе героїню Кейт Уінслет, дівчину з вищого суспільства Розу Бьюкейтер. Такий гарний, що викликав почуття заздрощів і ревнощів у хлопців – особливо у тих, хто гідно оцінив Уінслет, що перебувала на піку своєї рум'яної дівочої чарівності.

Тоді, наприкінці дев'яностих, Ді Капріо обожнювали дівчата, про нього невтішно відгукувалися їхні хлопці — і тільки в наступному столітті, завдяки зусиллям Мартіна Скорсезе, Лео нарешті був гідно оцінений за свої чоловічі якості цими чоловіками. Йдеться про картину "Відступники", після якої будь-якій молодій людині вже було не соромно називати Леонардо Ді Капріо серед своїх улюблених акторів. Тоді, в 2006-му, Ді Капріо був шалено хороший в ролі молодого і норовистого поліцейського, впровадженого в банду — його герой, бостонець ірландського походження Біллі Костіган, який вважав за краще замовляти в барах журавлинний сік і калічити тих, хто іронізує з цього приводу. А саме – відчайдушною харизмою бідного пацана з голеною потилицею.

Те, що Ді Капріо – справді класний актор, взяли собі на замітку чоловіка. У наступні роки Лео нікого не розчаровував — ні хлопців, ні їх подруг — і фільми на кшталт ще одного бездоганного скорсезівського трилера "Острів проклятих", "Початку" Крістофера Нолана або "Джанго" Квентіна Тарантіно (в якому Ді Капріо зіграв свого найзловіснішого героя) лише додавали йому очок у рейтингу чемпіона світового кінематографа. Понад те, масова аудиторія нарешті оцінила й те, що Ді Капріо встиг зробити ще до надуспішного і доленосного "Титаніка" — передусім це стосувалося чудових акторських робіт у "Що гнітить Гілберта Грейпа?", "Житті цього хлопця" та "Затемненні" (у цьому байопіку Лео зіграв легендарного поета Артюра Рембо — можливо, це найсміливіший та найпровокаційніший фільм у кар'єрі актора).

Тим не менш, один фільм періоду, що настав після "Відступників", займає зовсім особливе місце у фільмографії Леонардо Ді Капріо — йдеться про картину "Дорога змін", не найвідоміший і шанований фільм режисера Сема Мендеса. Мендес прославився завдяки "оскароносному" фільму кінця дев'яностих "Краса по-американськи" — здавалося, тоді він вичавив абсолютно все, що представляється можливим великому художнику з теми розчарування, яке неминуче приходить з роками.

Але 2008-го Мендес пішов ще далі – свідомо граючи на почуттях аудиторії, Мендес змусив зображати Леонардо Ді Капріо та Кейт Уінслет сімейну пару, спільне життя якої зі щоденного свята перетворюється на катастрофу та трагедію. Ті глядачі, які не безпідставно вважали (завдяки "Титаніку") Лео і Кейт екранним втіленням юного любовного хвилювання, тепер змушені були зіткнутися з серйозним випробуванням — їм треба було задуматися: а невже настільки жахливо і навіть потворно може виглядати любов, що подорослішала?

Так, картина, намальована в "Дорозі змін", виглядала вельми непривабливо і тому нова зустріч з Ді Капріо і Уінслет, що знову зображували неабиякі пристрасті, вийшла позбавлена всякої теплоти. Мендес жорстоко обійшовся з сентиментальними почуттями шанувальників "Титаніка" — Лео і Кейт допомогли йому настільки, щоб витерпіти докори совісті з цього приводу.

Роберт Редфорд і Пол Ньюман, справжні чоловіки у сідлі та за ігровим столом

Пол Ньюман був на одинадцять років старший за Роберта Редфорда – але блакитноокі секс-символи Голлівуду тих часів, коли властиві цьому титулу якості демонструвалися бездоганно та хрестоматійно, виглядали на рідкість гармонійно у парі. Це відбувалося без жодних натяків на близькість, що передбачає щось більше, ніж просте спорідненість душ і міцну чоловічу дружбу — але при цьому зворушливість того, що відбувається на екрані, межувала з чимось, що практично заслуговує на осуд.

Класичний вестерн 1969-го року Джорджа Роя Хілла "Бутч Кессіді та Санденс Кід" — найяскравіший приклад того, з яким недозволенним захопленням можна зображати цю дружбу між двома хлопцями. Бутч (Ньюман) і Санденс (Редфорд) грають відчайдушних шибеників Дикого Заходу в ті роки, коли часи таких героїв вже йдуть — і їхня старомодна хоробрість і безрозсудність виглядають тому ще виграшніше на тлі нудних посередностей, що настає. Ще в картині є боязкий натяк на любовний трикутник – завдяки участі актриси Кетрін Росс, але навіть жінка у фільмі існує тільки для того, щоб Редфорд та Ньюман не так безсоромно опановували увагу глядача.

Актори знову зустрілися на екрані вже наступного десятиліття – коли 1973-го у прокат вийшов ще один шедевр Джорджа Роя Хілла, фільм "Афера". Цього разу Ньюман і Редфорд грали карткових шулерів і багатопрофільних шахраїв — при цьому героєві Редфорда, Джонні Хукеру, нарешті дозволялося відпускати їдкі зауваження з приводу того, яким немічним і ні на що не може бути Генрі Гондорфф у виконанні Ньюмана. Але хімічні реакції між акторами за таких обставин відбувалися з подвоєною інтенсивністю – милуватися спільною грою двох акторів, які настільки тонко відчували один одного, знову було суцільним задоволенням. На жаль, Роберт Редфорд та Пол Ньюман більше ніколи не знімалися разом – і смерть Ньюмана у 2008-му поховала надії на те, що колись представиться ще одна можливість побачити цей неймовірний дует на екрані.