Вік – не завада. Чому Пачіно, Хопкінсу, Фрімену ще рано йти на пенсію

Пачіно вже не в тому віці, щоб грати одного з братів Мазераті, творців компанії, що виробляє спортивні автомобілі — адже майбутній фільм розповідає про той час, коли брати Альф'єрі, Ернесто і Біндо були молодими, завзятими і спраглими успіху. Але старенький Аль цілком ще в змозі блискуче увійти в той образ, у якому він переважно з'являється на екрані в останні років 5-6 — як правило, це солідний і спритний дідусь у дорогому костюмі, що має не тільки великі статки, а й дотепність і артистизм.

У біографічній спортивній драмі Роберта Мореско Пачіно грає роль бізнесмена Вінченцо Ваккаро, людини, яка була досить далекоглядною для того, щоб стати інвестором для братів Мазераті на самому початку їхнього великого шляху. Щось подібне ми вперше побачили 2019-го, в останньому на сьогоднішній день фільмі Квентіна Тарантіно "Одного разу в Голлівуді". Тоді екранний герой Пачіно, усіма шанований голлівудський агент Марвін Шварц, міг до сліз та істерики довести персонажа, якого зображував Леонардо Ді Капріо – актора Ріка Далтона, який переживає не найкращі часи. Події відбуваються в 1969-му — і сам Пачіно напевно чудово пам'ятає цих дядьків при краватці і в окулярах з роговою оправою, які могли бути до нудоти привабливими, відчувати до зірок батьківські почуття, знати про все на світі і розглядати кіноіндустрію як свою власну площадку для гри в гольф. Потім великий актор знову приміряв на себе такий образ – і не раз.

Ну а в тому ж 2019-му, вже будучи на порозі 80-річчя, Пачіно зіграв одну з найскладніших (і одну з недооцінених) ролей у своїй кар'єрі – Джиммі Хоффу в картині "Ірландець", мегапопулярного в Штатах лідера профспілки далекобійників. Хоффа був одним із найсуперечливіших постатей того часу – у шістдесятих та сімдесятих роках минулого століття. Повага простих роботяг-водіїв, зв'язки з гангстерами, таємниче зникнення 1975-го – все це складалося у непростий пазл, центральний елемент якого Пачіно грав із властивими йому розлюченістю і водночас вольяжністю.

Фільм зняв Мартін Скорсезе — дивно, але дві американські кінематографічні легенди італійського походження тоді вперше працювали разом. Зігравши Хоффу, Пачіно був номінований на "Оскар" як найкращий актор другого плану — але статуетку не виграв. Мабуть, академіки на початку цього десятиліття порахували, що статуетки, яку Пачіно отримав за "Запах жінки" ще в дев'яностих, виявилося для нього достатньо — враховуючи ще й численні номінації. Відтоді, поклавши руку на серце, актор не зіграв нічого більш вражаючого — але Пачіно успішно та з дивовижною постійністю продовжує копатися в образі успішного підприємця зі своїм власним поглядом на життя, який завжди окуповується та прибутковий.

Таким Пачіно був у ролі Альдо Гуччі — у чудовому байопіку Ріддлі Скотта 2021-го року "Дім Гуччі", таким він був глядачеві в другій режисерській роботі Джонні Деппа "Моді: Три дні на крилах божевілля", що розповідає про один із загулів італійського художника Амедео Моде не найкращою у фільмі Деппа. "Моді" вийшов на екрани в 2024-му, і актор виявився таким же переконливим у ролі демонічного спокусника, як у хітовому "Адвокаті диявола" дев'яностих років – і навіть більш розважливим, ніж бував іноді його Майкл Корлеоне в культовій трилогії "Хрещений батько".

Ось персонаж Пачіно, колекціонер і меценат Моріс Ганья – він переконує жебрака, але не чужого гордості і навіть марнославства Модільяні (Ріккардо Скамарчо) у тому, що його картини коштують не більше 60 франків – тому що ніхто не захоче прокидатися під цими мертвими очима. З іншого боку, він готовий купити скульптуру Модільяні хоч за 20 тисяч — але виявляється здивованим, почувши тверду відмову.

Герой Пачіно все ж зберігає обличчя, поки екранний Модільяні вкотре демонструє свою жертовність – і ще кілька хвилин глядачеві хочеться, щоб світ був таким простим і зрозумілим, яким намалював його саме мсьє Ганья. Потім Пачіно піддається волі сценаристів і режисера Деппа — він іде в тінь, Модільяні тим часом залишається вірним своїм принципам, але екран при цьому теж помітно тьмяніє.

Так, Пачіно своєю появою в кадрі і справді покращував деякі фільми в останні роки – наприклад, у цьому випадку не можна не згадати режисерський досвід ще одного чудового актора, а саме Майкла Кітона. Йдеться про фільм "Нокс їде" ("Knox Goes Away"), що вийшов на екрани 2023-го. Дія цього міцно збитого кримінального трилера, що відбувається в наш час — саме тому герой Пачіно, якийсь Ксав'є Крейн, який виступає в ролі старого наставника і гуру найманого вбивці Джона Нокса, має бути ще й у міру ексцентричним, а не просто втіленням мудрості та хватки. Так що Ксав'є, якому за сценарієм майже 90, одночасно приймає ванну, їсть щось зі східної кухні, опускаючи палички в картонну коробку — і транслює моралі на адресу героя Кітона. Рідкісною формою деменції, до речі, страждає саме він – а зовсім не Ксав'є Крейн.

Були й винятки – наприклад, фільм "Американська зрадниця" 2021-го. У цій картині про те, як у Штатах у сорокових судили сумнозвісну Мілдред Гілларс (вона ж Аксис Саллі, жінка, яка стала рупором нацистської пропаганди під час Другої світової), Пачіно зіграв адвоката, який захищав головну героїню. У його персонажі Джеймсі Лафліні зовсім не було лиску, зате спостерігався запал, який, виявляється, Пачіно зберіг ще з часів фільму "Правосуддя для всіх" кінця сімдесятих. Його гра, так чи інакше, була єдиною перевагою картини – провальної у всьому іншому. Такою ж прикрасою був Пачіно і в зовсім недавньому хорорі "Ритуал" — у якому взагалі міг собі дозволити і зовсім не зніматися.

Проте, окрім "Братів Мазераті", велика надія залишається ще й на майбутній фільм "У руці Данте", який закінчив знімати чудовий режисер Джуліан Шнабель. Саме він відповідальний за чи не найкращі байопики про художників в історії кіно, "Баскія" 1996-го року та "Ван Гог", який вийшов на екрани 2018-го.

У новому фільмі будуть присутні дві сюжетні лінії – вже зараз ясно, що Пачіно не грає ні самого Данте Аліг'єрі в процесі написання "Божественної комедії", ні нью-йоркських контрабандистів наших днів. Але, напевно, для маестро притримали роль, без якої фільм не слід було й починати – як показує практика останніх років.

Ентоні Хопкінс

Ентоні Хопкінсу, одному з найшанованіших акторів нашого часу, вже 87 – але поважний валлієць поки не збирається назавжди йти зі знімального майданчика. У двадцять першому столітті Хопкінс зробив не менше, ніж у минулому столітті – і багато його ролей останніх років вражали не менше, ніж попередні досягнення. До речі, Хопкінс теж знімається разом із Пачіно у "Братах Мазераті", в ролі ще одного інвестора, банкіра Луки Антонеллі — але актор не був помічений на аудієнції з новим Папою , хоча блискуче зіграв понтифіка у картині "Два Папи" 2019-го року.

Той фільм бразильця Фернанду Мейрелліша був тепло прийнятий публікою та критикою – але тільки зараз, коли "Двох Пап" можна порівняти з недавнім "Конклавом", стали по-справжньому очевидними переваги цієї картини. Виявляється, ще якихось шість років тому можна було посадити перед камерами Хопкінса, який зображував Бенедикта XVI, поставити поруч із ним Джонатана Прайса (пам'ятаєте "Бразилію" Террі Гілліама?), який грає майбутнього папу Франциска – і просто дати глядачеві насолоджуватися захоплюючим дух акторським дуетом, як у театрі.

У "Конклаві" не було ні цього гумору, ні теплоти, ні спонтанності — Хопкінс з властивою йому багатоликістю зображував як непохитного старця, що носить папський перстень, так і просто літню людину, якій необхідно виговоритися і пограти на піаніно. І це та сама людина, яка колись зіграла найжахливішого маніяка в історії кіно – Ганнібала Лектера у "Мовчанні ягнят"?

Звичайно ж, як і Пачіно, Хопкінс останніми роками міг грати лише старих людей – але якими ж різними були ці кіношні дідусі у виконанні майстра. Хопкінс міг зіграти Зігмунда Фрейда (без залишку розчинившись у своєму герої) у недооціненій картині "Останній сеанс Фрейда", а міг і піти на ризик, зігравши людину, що руйнується деменцією — і опинитися у виграші. Так, за роль у фільмі "Батько" Флоріана Зеллера Хопкінс отримав свій другий "Оскар" у 2021-му році – це був якраз той випадок, коли актор і справді заслуговував на нагороди, захоплення та повагу за зроблену роботу.

Нагадаємо, головний герой, якого теж звати Ентоні, є жертвою деменції — разом з ним страждає його дочка, разом з ним страждають і глядачі. "Батько" вирізнявся віртуозною режисурою. Той, хто дивився кіно, одночасно спостерігав за тим, що відбувається на екрані, очима розгубленого і наляканого старого – і з позиції тих, хто реагує на його неосудність відповідно до розміру свого серця. Це був черговий акторський тріумф Хопкінса — через "яких-небудь" сорок років після "Людини-слона" Девіда Лінча, через тридцять років після "Мовчання ягнят" та "Відходу дня".

До речі, навесні Хопкінс повернувся до образу маніяка з великими претензіями – у картині "Замкнений" ("Locked") Девіда Яровескі. І нехай маестро з'являється тільки в останні півгодини екранного часу, глядач зміг переконатися в тому, що Хопкінс може зображати не тільки пенсіонерів, що впали в дитинство, але й багатофункціональних виродків пекла того ж віку.

За три роки до 90-річного ювілею Хопкінс не збирається зупинятися — крім "Братів Мазераті", актор щойно перестав зніматися в картині "Очі в деревах", чергову спробу екранізувати книгу "Острів доктора Моро" Герберта Уеллса. А ще – у лютому цього року розпочалися зйомки чорної комедії "Дружина та собака", командує на майданчику всім відомий Гай Річі. Це перший досвід співпраці Річі та Хопкінса – компанію іменитому акторові складають молодші зірки, а саме Бенедикт Камбербетч і Розамунд Пайк.

Морган Фрімен

Ні, ми не збираємося радити Моргану Фрімену в його 88 йти на заслужений відпочинок. Але актор, який колись відповідав за все, що відбувалося в самісінькій серцевині таких загальновизнаних шедеврів, як вестерн "Непрощений" Клінта Іствуда або "Втеча з Шоушенка" Френка Дарабонта, останніми роками міг би й ретельніше ставитися до вибору ролей. Справді, якщо не брати до уваги робіт у серіалах "Метод Комінські" та "Спецоперації: Левиця", то, в чому знімався останнім часом Фрімен, є вже якщо не явним сміттям, то щось, що не дотягує навіть до середнього рівня.

"Отрутна троянда" 2019-го року? Кладовище надій для шанувальників Джона Траволти та Фрімена. "Афера по-голлівудськи", яка вийшла на екрани 2020-го? Якщо це була комедія – то абсолютно беззуба, а якщо фільм замислювався як знущання над кіноіндустрією, то глядач цього не помітив.У 2023-му році вийшов трилер "Ритуальний вбивця" Джорджа Галло – режисер явно намагався зробити щось за лекалами та рецептами культового "Сім" Девіда Фінчера. Але навіть маючи у своєму розпорядженні Фрімена, готового ще раз зробити те саме, що й тридцять років тому, Галло сів у калюжу – фільм став просто незграбною спробою зіграти на ностальгічних почуттях аудиторії дев'яностих, яка подорослішала і постаріла.

При цьому в усіх цих картинах Морган Фрімен залишався самим собою — актором з харизмою того типу, яка змушує глядача перейнятися повагою до його героя, чи він насправді є порожнім місцем або справді гігантом духу. На осінь запланована прем'єра третьої частини франшизи "Ілюзія обману", Фрімен знову зіграє колишнього фокусника Таддеуша Бредлі — але навряд чи варто чекати великих сюрпризів від ще одного фільму з пограбуванням у центрі сюжету.