Складна робота для Туска. Чи є невідворотною орбанізація Польщі за президентства Навроцького

Верховний суд Польщі дозволив перерахунок голосів у 13 виборчих комісіях, проте це не вплине на остаточний результат, оскільки правий Кароль Навроцький випередив ліберала Рафала Тшасковського на понад 369 тис. голосів. Єдине, що від процедури перерахунку зможуть отримати опоненти обраного президента — можливість казати про нечистоплотні методи політичної боротьби суперників та ще певний час підтримувати інформаційну хвилю вимогами притягнути до відповідальності фальсифікаторів. Але 1 червня поляки свій вибір зробили і тепер наступні два з половиною роки до парламентських виборів (відбудуться у жовтні 2027-го) країна житиме у перманентній політичній кризі через протистояння між урядом і президентом та головними політичними силами — "Громадянською платформою" Туска і партією "Право і справедливість" Ярослава Качинського, яка стоїть за Каролем Навроцьким. Від того, чи зможе Туск впоратися з викликами та залишитися популярним до наступних виборів Сейму, залежить як європейський шлях самої Польщі, так і наш шлях до Євросоюзу.

Як ліберальний уряд врятувався від дострокових виборів

Після оголошення підсумків волевиявлення 1 червня польські політичні експерти прогнозували дочасні вибори парламенту або восени цього року, або 2026-го. Однак Туск вдало провернув ризиковану комбінацію з огляду на хиткість урядової коаліції, отримавши від депутатів вотум довіри уряду. 12 червня за це проголосувало 243 депутати. Проти — 210 опозиційних депутатів. Регламент парламенту не передбачає дебатів під час розгляду питання про вотум довіри, але передбачає запитання від депутатів. Понад 280 (!) законодавців скористалися цим правом. Примітно, що в запитаннях переважала не економічна тематика, а історична і геополітична. Вона зводилася до звинувачень Туска у пронімецькій політиці. Це давня карта, яку проти нього розігрує "ПіС". Туск за етнічним походженням кашуб, польські націоналісти не вважають цей західнослов’янський народ, який свого часу зазнав онімечення, справжніми поляками. Примітивна теорія змови пов’язує проєвропейські погляди Туска з його не польським етнічним походженням. "Ви служите не польським, а німецьким інтересам", — кидався звинуваченнями екс-міністр освіти Пшемислав Чарнек. Цього представника "ПіС" називають головним кандидатом на посаду очільника адміністрації президента Навроцького. Чарнек не лише противник зв’язків Варшави з Берліном, він ще й затятий українофоб.

Формат запитань до уряду перетворився на нагоду виголосити політичні прокламації. Він чергове підтвердив, що урядовій команді попри отримання імунітету доведеться працювати з дуже агресивно налаштованою опозицією в Сеймі. І нинішній президент Анджей Дуда використовував право вето на урядові рішення, зокрема щодо спроб згорнути критиковані Брюсселем судові реформи, ухвалені за урядування "ПіС", проте Навроцький не просто блокуватиме дії уряду, а й прямо конфліктуватиме з ним. Із його перших заяв зрозуміло, що в планах обраного президента — перетягувати повноваження і протискати через Сейм законопроекти, які суперечать політиці кабінету Туска. В разі, якщо коаліція зберігатиме єдність і протистоятиме тиску, він апелюватиме до своїх виборців.

Інстинкт самозбереження членів більшості у Сеймі дав можливість уряду працювати до наступних виборів, але це не означає, що окремі депутати не пливтимуть у фарватері президентських інтересів. Чітким сигналом тут можна вважати ухвалу встановити 11 липня так званий "день пам’яті жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях Другої Польської Республіки". Для цього рішення голосів опозиції було б недостатньо.

Тож отриманий Туском вотум довіри — піррова перемога? Все залежатиме від успішності реалізації прем’єром обіцяних під час виступу в Сеймі реформ, від політики ЄС щодо Польщі та від виваженості заяв і дій Києва. Польські праві посилено спекулюють на складних питаннях історичної пам’яті та розкручують маховик українофобії. Це не може не дратувати українців, однак щодо цього нашого сусіда потрібно діяти так, щоб не давати його націоналістично налаштованим елітам нагод посилювати позиції у війні з проєвропейським урядом Туска.

Що пообіцяв прем’єр Польщі і чому без України він не обійдеться

Отже, що пообіцяв прем'єр Польщі. Перше: Туск визнав, що окремі урядові рішення виявилися неефективними і їх переглянуть. Це можна трактувати як намір зробити певний ухил у правий політичний спектр, щоб перетягнути на свій бік поміркованих консерваторів. Приміром, варто очікувати посилення прикордонного контролю та боротьби з нелегальною міграцією. Такі кроки вже робляться. Також Туск визнав помилки в інформаційній політиці. За його словами, про багато гарних рішень суспільство інформували недостатньо. Влітку в кабінеті міністрів нарешті з’явиться речник. Експерти часто критикували Туска за те, що він особисто розповідає про роботу Кабміну, через це негативне ставлення частини поляків до нього персонально відображається на сприйнятті всього уряду.

Друге: прем’єр пообіцяв кадрові перестановки в урядовій команді, які відбудуться в наступному місяці. Це має посилити ті напрямки роботи, які просідають. Втім, з оновленням кадрів може виникнути проблема, адже уряд — коаліційний і кожен міністерський портфель доведеться узгоджувати з членами коаліції. Що обіцяє нові конфлікти в ній, які використовуватимуть опоненти з "ПіС" та їхні союзники у боротьбі з Туском — ультраправі "конфедерати". Тобто переформатувати уряд на засадах підвищення його ефективності, скоріш за все, не вийде, бо члени коаліції мають власні інтереси, які не завжди збігаються з інтересами лібералів із "Громадянської платформи". Нагадаємо: зараз у Сеймі більшість з партією прем’єра складають партії "Польща 2050" (центристи з лівим ухилом), "Польська селянська партія" (центристи з правим ухилом) і "Нова лівиця" (соціалісти). Кожна із них пояснила, чому підтримала вотум довіри уряду, але й висловила до його очільника певні вимоги. Приміром, "Польща 2050" хоче перегляду коаліційної угоди, а ліві — посилення соціальних реформ.

Третє: Туск пообіцяв притягнути до відповідальності попередників за ухвалені ними зміни в судовій системі та скасувати їх, оскільки це призвело до заморожування Євросоюзом мільярдів євро допомоги Польщі. За півтора роки на посаді йому так і не вдалося скасувати згадане рішення через позицію президента Дуди. З Навроцьким буде ще складніше. З іншого боку, керівництво ЄС також розуміє небезпеку для єдності Європи в разі отримання польськими правими всієї повноти влади у 2027 році, тож може у певних моментах іти на поступки Варшаві. З огляду на значимість Польщі в політиці та економіці Євросоюзу, варіант "Орбана в квадраті" — Навроцького і прем’єра від "ПіС" із такими ж поглядами — дуже погана перспектива.

Четверте: Туск наголошує на збільшенні інвестицій в оборону, що не мало б викликати протиріч із правими, які стоять на пронатовських позиціях та усвідомлюють загрозу Росії для Польщі. Але в цьому питанні багато конфронтаційних нюансів: в яку зброю інвестувати, в кого її купляти, скільки давати коштів польським зброярам, ну і чи допомагати зброєю Україні. В останньому пункті "ПіС" та інші праві орієнтуватимуться на поведінку Вашингтона. А вона щодо продовження військової допомоги Україні на оптимізм не надихає.

Насамкінець знову повернемося до українсько-польських відносин у нових умовах. За президенства Навроцького вони погіршаться, це очевидно для всіх. Однак маємо розуміти, що наш головний інтерес — результати парламентських виборів у Польщі у 2027 році. Найкращий сценарій — збереження статус-кво з ліберальним урядом, тому, як мінімум, не в наших інтересах критикувати дії кабінету Туска, навіть якщо окремі його кроки здаватимуться недружніми. Бо справжні недруги — зовсім в інших політсилах. Ті й далі спекулюватимуть на близькій їхнім виборцям темі "волинської трагедії", тому максимальна відкритість і спільна з польським урядом позиція стосовно ексгумації жертв — правильний напрямок руху.

Також не варто без потреби різко і в лоб відповідати польським правим на антиукраїнські заяви. Все одно думка цих діячів не зміниться. Нас і польські проєвропейські сили цікавить та частина виборців консервативних сил, думка якої може хитнутися від ізоляціонізму. Тож треба шукати способи, як разом рятувати ці душі від впливу правих популістів. Приміром, відкривати якісь спільні пам’ятники, меморіали, коли потрібно то й без самобичування визнавати помилки минулого. Нас цікавить, щоб Варшава лишалася другом і адвокатом України в ЄС та НАТО, щоб наші оборонці отримували зброю від польських партнерів. І щоб у 2027-му році в Сеймі не було коаліції "ПіС" і "конфедератів". Бо за таких розкладів Сейм не проголосує за ратифікацію членства нашої держави в Євросоюзі.

З огляду на ці аспекти й необхідно трансформувати нашу політику щодо Польщі після обрання Навроцького президентом. На ситуацію слід дивитися тверезо і раціонально: він не буде нашим другом, як не є повною мірою друзями і люди, які його привели до влади і суттєво впливатимуть на дії президента. Але в наших інтересах, щоб Польща не скотилася до рівня Угорщини Віктора Орбана чи Словаччини Роберта Фіцо. Тому нам на користь — холодний економічний розрахунок і винесення за дужки сварок через спільну складну історію. Польські політики спекулюватимуть на цій темі, але їхні спекуляції залишатимуться монологом, якщо вони не отримуватимуть різких офіційних реакцій. Тож нехай на історичні теми розмовляють самі з собою.