Пришестя Сіміона. Як правий популіст ламатиме під себе Румунію

Отже, хто б не переміг у другому турі, на Румунію чекають політичні потрясіння. Переможець намагатиметься переформатувати уряд під себе. Якщо не вийде, президент і правляча трипартійна коаліція будуть у перманентному конфлікті аж до наступних парламентських виборів, які мають відбутися за три з половиною роки.

Сіміон чи Дан?

Для розуміння перспектив достатньо знати чотири цифри:

• 40,96% — набрав лідер першого туру, голова Альянсу за об'єднання румунів (АОР), депутат парламенту Джордже Сіміон;
• 20,99% — отримав самовисуванець, безпартійний мер Бухареста Нікушор Дан, який разом із Сіміоном вийшов у другий тур;
• 20,07% — дісталося кандидату від правлячої коаліції Кріну Антонеску;
• 13,05% — стільки прихильників має самовисуванець Віктор Понта.

Розрив між Сіміоном та Даном настільки переконливий, що виграш Дана у другому турі виглядає фантастикою. Це враження посилюється, якщо знати, що Дан на посаді мера столиці жорстко конфліктував із правлячою коаліцією. Тому виборці Антонеску навряд чи автоматично перетечуть до Дана. Чимала частина їх може просто не прийти на другий тур.

Водночас, колишній соціал-демократ Понта взяв на озброєння націонал-популістську ідеологію, яка лише в нюансах відрізняється від ідеології Сіміона. Тому виборці Понти, швидше за все, у переважній більшості своїй перетечуть до лідера перегонів. Якщо так, то перемогу Сіміона у другому турі вже вирішено наперед.

Про це пишуть румунські політичні оглядачі. Ніколи в історії румунської демократії кандидат, який переміг у першому турі з перевагою в 1,9 млн голосів, як Джордже Сіміон над Нікушором Даном, не зазнавав поразки у другому турі.

Так, були вражаючі випадки, коли кандидату номер два вдавалося випередити лідера. У 2004 році Траян Бесеску програв у першому турі Адріану Нестасе з перевагою 800 тисяч голосів, але виграв другий тур із перевагою 250 тисяч голосів. У 2014 році Клаус Йоганніс програв у першому турі Віктору Понті з перевагою в 1 млн голосів, але у фіналі переміг з перевагою в 1 млн голосів.

Однак зараз, схоже, обидва головні суперники отримають приблизно однаковий приріст голосів. Навіть якщо до Дана перетече більшість виборців Антонеску, це буде нівельовано електоратом Понти, який проголосує за Сіміона.

Єдиний шанс — мобілізувати на другий тур тих, хто не голосував у першому. Явка 4 травня склала 53,2%, або 9,43 млн виборців. Щоб переламати ситуацію, потрібно загітувати два мільйони з тих, хто не виявив інтересу до першого туру. Тут проблема ще й у тому, що Дан залишається маловідомим політиком у сільських районах далеко від столиці.

Різко підвищити явку можна лише кампанією під гаслами типу "Батьківщина у небезпеці" або "Врятуємо демократію". Однак саме ці гасла експлуатує Сіміон. Його партія заявляє, що її чотирма основними стовпами є "родина, нація, християнська віра та свобода". За словами Сіміона, загрозою для цих цінностей є і нинішня влада, і Дан. Що ж до демократії, то вона, заявляє Сіміон, була зневажена в грудні, коли була "вкрадена перемога" у Келіна Джорджеску.

Криза завдовжки у півроку

Дійсно, Румунія увійшла до системної політичної кризи ще півроку тому. На той час країною правила коаліція двох найбільших партій: Соціал-демократичної партії (СДП) та Національної ліберальної партії (НЛП). Ці дві партії традиційно конкурували одна з одною як на парламентських, так і на президентських виборах. У 2014 році висуванець НЛП Клаус Йоганніс переміг у боротьбі за президентську посаду представника СДП Віктора Понту. У 2019 році Йоганніс переобрався на другий термін, перемігши представницю СДП Віоріку Денчіле. Третій президентський термін у Румунії заборонено, і у 2024 році НЛП висунула на цю посаду спікера сенату Ніколає Чуке. СДП виставила проти нього прем'єр-міністра Марчела Чолаку.

Перший тур відбувся 24 листопада 2024 року і завдав поразки обом кандидатам від правлячої коаліції: Чуке зайняв п'яте місце (8,79%), Чолаку — третє (19,15%). Лідером гонки став самовисуванець — зірка ТікТоку Келін Джорджеску (22,94%), який ніколи раніше нікуди не балотувався, не мав ані партії, ані команди з відомих діячів, ані виборчого штабу і не брав участі в теледебатах. На друге та четверте місця прорвалися опозиційні політики: лідер Союзу порятунку Румунії (СПР) Єлена Ласконі (19,18%) та голова Альянсу за об'єднання румунів (АОР) Джордже Сіміон (13,86%).

Зараз саме Сіміон має чудові шанси стати президентом Румунії. Тому що правляча коаліція проігнорувала реальність: наростання невдоволення виборців.

У Румунії президент обирається на 5 років, а парламент на 4 роки, і у 2024 році дві виборчі кампанії співпали. 1 грудня відбулися парламентські вибори, за результатами яких СДП втратила в нижній палаті 24 місця (отримала 86 замість 110), а НЛП втратила 44 мандати (отримала 49 замість 93). У них сумарно залишилося 135 місць у 331-місному парламенті. Але вони зберегли владу, взявши до себе в коаліцію Демократичний союз угорців Румунії (ДСУР) з 22 мандатами і здобувши підтримку групи національних меншин (19 депутатів). Трипартійна коаліція отримала назву "семафор" завдяки кольорам партійних прапорів: червоному СДП, жовтому НЛП та зеленому ДСУР.

Партія Ласконі СПР (40 мандатів) залишилася за бортом владного корабля, так само як і партія Сіміона АОР (63 мандати), яка вийшла на друге місце, бо виступила на підтримку Джорджеску.

4 грудня президент Йоганніс розсекретив документи вищої ради національної оборони, які свідчать про російське втручання у президентські вибори. Зокрема, вони виявили мережу з 25 тисяч облікових записів TikTok, які стали надзвичайно активними за два тижні до виборів і діяли на користь Джорджеску. 6 грудня конституційний суд анулював результати першого туру президентських виборів, визнавши, що виборчий процес "відзначений численними порушеннями та невідповідностями виборчому законодавству".

Коли було призначено повторні вибори, Джорджеску знову висунувся, але конституційний суд скасував його реєстрацію.

Невивчений урок

Правляча коаліція, схоже, сподівалася, що якщо на виборах не буде Джорджеску, то не буде проблем. Щоб гарантувати собі успіх, вона вирішила цього разу висунути єдиного кандидата — колишнього спікера сенату Кріна Антонеску. Якщо арифметично скласти голоси, які у листопаді були віддані за Чолаку та Чуке, то Антонеску мав би набрати 28% і залишити далеко позаду будь-яких конкурентів. Проте виборці спростували цю арифметику.

Головна проблема "семафору" полягала все ж таки не в Джорджеску, а в зростанні протестних настроїв у суспільстві. У СДП та НЛП було п'ять місяців, аби на це відреагувати та скоригувати свою політику. Однак результат, як бачимо, навіть не нульовий, а негативний. Протестні настрої посилилися ще більше. Виставивши єдиного кандидата (а не двох, як у листопаді), влада все одно не змогла продавити його у другий тур. Перше місце знову дісталося націонал-популісту, а друге — опозиційному кандидату з проєвропейськими та антикорупційними гаслами (у листопаді цю нішу зайняла Ласконі, у травні — Дан).

У листопаді два націонал-популісти (Джорджеску та Сіміон) сумарно набрали менше 37%, однак у травні два націонал-популісти (Сіміон і Понта) здобули вже 54%. Іншими словами, у грудні Ласконі мала високі шанси перемогти Джорджеску, проте зараз шанси Дана перемогти Сіміона набагато нижчі.

Чи міг "семафор" цього уникнути? Він міг, принаймні, продемонструвати повагу до виборців. Наприклад, можна було хоча б відреагувати на те, що прем'єр-міністр Чолаку посів на виборах лише третє місце, і знайти когось іншого на посаду глави уряду. Також можна було розширити склад коаліції, включивши до неї всі проєвропейські партії та поділившись із ними міністерськими постами.

Намагаючись зберегти свою владу, "семафор" сам себе покарав. Теоретично його уряд міг би правити ще три з половиною роки незалежно від того, хто стане президентом. Але на практиці коаліція вже на межі розвалу. Поразка єдиного кандидата деморалізувала і СДП, і НЛП. Лідер СДП, прем'єр-міністр Марчел Чолаку вже оголосив про відставку з посади глави уряду. "Ця коаліція більше не легітимна, оскільки вона не вивела свого кандидата у другий тур", — пояснив він своє рішення. Також він відмовився підтримати Дана у другому турі. "Я ухвалив рішення не підтримувати публічно жодного з кандидатів. Кожен мій прихильник проголосує так, як забажає, відповідно до своєї совісті", — заявив він.

Звісно, це полегшує перемогу Сіміона. І відкриває перед переможцем можливість переформатувати правлячу коаліцію та уряд. Повноваження президента включають висування кандидата на посаду прем'єр-міністра та призначення уряду на підставі вотуму довіри парламенту. Якщо ж президент та парламент не домовляться щодо уряду, тоді президент зможе розпустити парламент. Системна криза триватиме системно.